Компенсація за роботу у вихідний день

Версія для друкуВерсія для друку

Компенсація за роботу у вихідний день

Згідно зі статтею 72 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися за згодою сторін у грошовій формі у подвійному розмірі або наданням іншого дня відпочинку. Отже, якщо працівник працював у свій вихідний день, у нього є вибір — або взяти відгул, або отримати оплату в подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 КЗпП, як і робота у святкові та неробочі дні.

Термін надання іншого дня відпочинку визначається за згодою сторін (див. лист Мінпраці від 29 грудня 2009 р. № 853/13/84-09). На практиці його надають за можливістю через найкоротший проміжок часу після роботи у вихідний день, однак це не позбавляє сторін права домовитися про надання його в будь-які терміни, зокрема приєднати до відпустки.

У разі залучення згідно із законодавством до роботи працівників у вихідні дні, які є загальними вихідними днями (субота, неділя) або визначені за графіком роботи (змінності), та за згодою сторін обрано компенсацію іншим днем відпочинку, то робота у вихідний день оплачується в одинарному розмірі, а день відгулу не оплачується.

На підставі наказу про надання працівникові дня відпочинку за роботу у вихідний день у табелі можна зробити відмітку «Ін» — інший невідпрацьований час, передбачений законодавством, тобто цей день не оплачується, а за роботу у вихідний день проставляються фактично відпрацьовані години, які оплачуються в одинарному розмірі.

Тобто якщо у вихідний день працівник відпрацював тільки чотири години та отримує інший день відпочинку — відгул, то в одинарному розмірі йому будуть оплачені тільки чотири години.

У наказі про залучення до роботи у вихідний день слід зазначати спосіб компенсації, що встановлюється за взаємною згодою роботодавця та працівника. Якщо працівнику надається відгул, у наказі бажано вказати, коли працівник відпочиватиме.

Працівник не має права обрати день відгулу без згоди роботодавця. Невихід на роботу може бути розцінений як прогул без поважних причин, що може стати причиною звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП.

Визначені КЗпП норми оплати за роботу у вихідні, святкові (неробочі) дні є мінімальними державними гарантіями. Роботодавець може самостійно встановлювати більш високий рівень оплати праці за роботу в такі дні на підставі статті 97 КЗпП і статті 15 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР.

 

 

 

Головний державний інспектор

Управління Держпраці у

Полтавській області                                                                                  В. Ковтун

Наверх ↑